Права та обов’язки сторін за контрактом кредиту
Обмен учебными материалами


Права та обов’язки сторін за договором кредиту



Основним обов'язком кредитодавця є надання грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. При наданні кредитів банк зобов'язаний додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників1 та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Важливою при наданні кредитів є інформація про кредитну історію позичальника, яка належить до якісних характеристик позичальника. Кредитною історією є сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону, яка включає, зокрема, відомості щодо інтенсивності користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасності їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк у силу прямого імперативу (ч. 6 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність") не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Протягом строку чинності кредитного договору банку, іншій фінансовій установі заборонено в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів, встановлених при його укладенні (ч. 2 ст. 1056і ЦК). Банкам, за винятком випадків, встановлених законом, також забороняється в односторонньому порядку змінювати інші умови укладених з клієнтами договорів (ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною1 (ч. З ст 1056і ЦК). Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу (ч. З ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Позичальник зобов'язується повернути одержаний кредит та сплатити проценти на умовах, встановлених кредитним договором. Позичальник, виходячи з консенсуальної природи кредитного договору, вправі вимагати від кредитодавця надання кредиту за укладеним договором.



Кредитодавець вправі вимагати від позичальника повернення суми кредиту та сплати процентів у розмірі, встановленому у договорі. Виплата процентів за користування кредитом здійснюється у строки, встановлені кредитним договором. Якщо сторони не погодили інше, кредитодавець вправі вимагати сплати процентів щомісяця до дня повернення кредиту (ч. 2 ст. 1048 ЦК).

Як уже раніше зазначалося, кредитним договором може бути передбачено цільове використання позивальником кредиту. Якщо ж позичальник порушує обов'язок щодо цільового використання кредиту, кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення кредиту (його частини) та сплати належних йому за договором процентів. Це право обумовлюється порушенням позичальником умов кредитного договору, а саме, у разі: а) прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту (якщо договором встановлений обов'язок його повернення частинами (із розстроченням)) (ч. 2 ст. 1050 ЦК); б) невиконання позичальником обов'язків, встановлених кредитним договором, щодо забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності (ст. 1052 ЦК).

Сторонам кредитного договору надано право відмовитись від надання або одержання кредиту на -підставах, встановлених ЦК. Так, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений (ч. 1 ст. 1056 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"1 процедура визнання позичальника банкрутом порушується винесенням суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. Іншими обставинами, що явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна вважати, наприклад, велику кредиторську заборгованість позичальника тощо. Слід звернути увагу на те, що така відмова кредитодавця стосується лише кредиту, який підлягає наданню позичальникові у майбутньому (наприклад, у порядку кредитної лінії) і не передбачає зміни умов повернення уже фактично наданого кредиту.

У свою чергу, позичальник, якщо інше не встановлено договором або законом, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від підстав лише до встановленого договором строку його надання, повідомивши про це кредитодавця (ч. 2 ст. 1056ЦК).

За порушення встановлених кредитним договором зобов'язань сторони несуть відповідальність, встановлену чинним законодавством та договором.

Договір позики - це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна. Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов’язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору. Законодавче визначення договору позики є: "За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" ч.1 ст.1046 ЦК України. Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем. Договір позики як і кредитний договір (та і договір банківського вкладу), оформлює єдині по своїй економічній природі відносини. Відмінності між ними головним чином полягають у тому, що кредитором по кредитному договору виступають банки та інші фінансові установи, а в якості позикодавця по договору позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. При укладанні договору позики сторони керуються загальними положеннями закону про порядок укладення договору. Тобто договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти договір повинна містити всі істотні умови договору та виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття. Істотними умовами є ті, без яких договір не може вважатися укладеним взагалі. Закон визначає, що за договором позики істотною є умова щодо предмета договору. Цивільний кодекс не відносить строк виконання договору позики та ціну до істотних умов договору. Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч.1 ст. 638). Важливим з практичної точки зору є питання моменту укладення договору позики. Оскільки, як зазначалося вище, договір позики є реальним, то права і обов’язки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей). Таким чином, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії по передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України: "Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії". При укладенні договору позики сторони мають звернути увагу на форму, яка передбачена законодавцем для такого виду договорів. Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами чи постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету міністрів України. Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір. Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін, договір може бути нотаріально посвідчений, але в цьому разі при посвідченні договору в державній нотаріальній конторі необхідно сплатити державне мито у розмірі, визначеному Декрет Кабінету Міністрів України вiд 21.01.1993 "Про державне мито", а при посвідченні договору приватним нотаріусом, справляється плата, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (стаття 31 Закону України "Про нотаріат"). В договорі позики можуть передбачатися місце і час повернення позики, особа, якій необхідно повернути позику. На договір позики розповсюджуються положення ЦК України про місце виконання грошового зобов’язання, передбачені ст. 532 ЦК України, згідно з якою, якщо місце виконання грошового зобов’язання не встановлене в договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем виступає юридична особа, - то за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор (позикодавець) на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника (позичальника), зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора (позикодавця) з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних із зміною місця виконання. Грошове зобов’язання по договору позики має бути виконане у гривнях. За згодою сторін в договорі позики може бути визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті. У цьому випадку, сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором або законом. Якщо в договорі не встановлений строк повернення позики, то позичальник повинен повернути гроші або речі протягом 30 днів від дня пред’явлення вимоги позикодавцем (ст. 1049 ЦК України). Хоча сторони за погодженням можуть на свій розсуд встановлювати в договорі інші умови повернення позики. Договір позики, особливо той, що укладений на тривалий строк, може передбачати виконання договору частинами (в розстрочку). Зобов’язання за договором позики має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник (позичальник) зобов’язаний виконати свій обов’язок по поверненню позики, а кредитор (позикодавець) – прийняти виконанання особисто, або на умовах встановлених договором. Закон надає позичальнику право виконати свій обов’язок по поверненню боргу шляхом внесення належних з нього грошей (цінних паперів) у депозит нотаріуса, якщо позикодавець відсутній у місці виконання зобов’язання; ухилення позикодавця від прийняття боргу; відсутній представник недієздатного кредитора. Про внесення боргу у депозит нотаріус повідомляє кредитора у встновленому законом порядку. Прийнявши виконання зобов’язання, на вимогу боржника (позичальника), кредитор (позикодавець) повинен видати йому розписку про одержання боргу частково або у повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його божникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов’язання (ст. 545 ЦК України). У разі невиконання зобов’язання по поверненню предмету позики настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Наприклад, якщо позичальник вчасно не повернув суму позики, то він зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 1050, ч.2 ст. 625 ЦК України). Певні особливості відповідальності існують, якщо договором позики передбачено повернення боргу (позики) частинами (в розстрочку). В цьому випадку, якщо позичальник порушить строк повернення наступної частини позики, то це дає право позикодавцю вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася і належних йому процентів (ч.2 ст. 1050). За нотаріально посвідченим договором позики, в разі неповернення боргу, позикодавець може звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1999 № 1172. У випадку смерті позичальника позикодавець повинен протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо позикодавець не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги погашення боргу. Головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення та контролю за діяльністю органів нотаріату Департаменту нотаріату та Євтушенко І.Б.


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-12;


weddingpedia.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная